Більше, ніж матч: нерівність оплати між жінками та чоловіками в тенісі
Дискусія про рівність призових грошей між чоловіками та жінками триває вже багато років. Професійний теніс, який часто наводять як приклад прогресу, став свідком того, як деякі турніри запровадили однакові призові фонди для гравчинь і гравців.
Проте ця рівність не є ані повною, ані однаковою залежно від турнірів і рівнів. Теніс таким чином пропонує цікавий ґрунт для аналізу, щоб зрозуміти досягнутий прогрес, але також і нерівності, що зберігаються між чоловіками та жінками у питанні винагороди.
ІСТОРИЧНА БОРОТЬБА, ЧАСТКОВО ВИГРАНА
У 2005 році сестри Вільямс разом із Billie Jean King Cup боролися за рівну оплату праці чоловіків і жінок у тенісі. Два роки потому, у 2007-му, вони здобули першу перемогу: Вімблдон і Ролан-Гаррос оголосили, що виплачуватимуть чоловікам і жінкам однакові призові.
Два інші турніри Великого шолома, US Open та Відкритий чемпіонат Австралії, запровадили це набагато раніше – відповідно у 1973 та 2001 роках. 18 років потому цей принцип справедливості, здається, остаточно закріпився на найвищому рівні: чотири турніри Великого шолома однаково винагороджують своїх чемпіонів і чемпіонок.
Нерівність, що зберігається, у турнірах ATP та WTA
Однак варто лише відійти від софітів Мейджорів, як реальність стає більш контрастною. На турах ATP та WTA розриви у призових зберігаються на більшості турнірів. У Римі, Індіан-Веллсі чи Мадриді призові поступово вирівнюються, але на турнірах нижчої категорії відмінності інколи залишаються суттєвими.
У 2024 році гравець з топ-100 світу заробляє в середньому значно більше, ніж гравчиня з тим самим рейтингом. Ця різниця регулярно розпалює дискусії: чи може теніс хвалитися тим, що є найбільш рівноправним видом спорту у світі, зберігаючи при цьому такі відмінності? Між економічними аргументами, спортивними міркуваннями та боротьбою за справедливість питання рівності оплати праці в тенісі залишається більш ніж актуальним.
КОНТРОВЕРСІЯ, ЩО НЕ ЗНИКАЄ
Рік за роком дискусія про рівність призових у тенісі не стихає. Прихильники повної рівності наводять важко заперечні аргументи: гравчині виконують ту саму роботу, тренуються з такою ж інтенсивністю й забезпечують порівнювану медійну видимість, про що свідчать рекордні аудиторії жіночих фіналів на турнірах Великого шолома.
Для них принцип спортивної справедливості має переважати над будь-якими іншими міркуваннями. Натомість деякі опоненти й далі посилаються на різницю у форматі, зокрема на турнірах Великого шолома, де чоловіки грають матчі до трьох виграних сетів із п’яти, тоді як жінки – до двох із трьох, що нібито означає більші фізичні зусилля та довший ігровий час. Вони також підкреслюють, що телевізійна аудиторія варіюється залежно від турніру, а доходи, які генерує чоловічий тур, загалом залишаються вищими, що, на їхню думку, виправдовує різні призові фонди.
Різні позиції серед самих гравців
Самі гравці також регулярно беруть участь у дискусії: якщо такі тенісистки, як Серена Вільямс чи Іга Свьонтек, рішуче виступають за повну рівність, то дехто з чоловіків, як-от Новак Джокович чи Жиль Симон у своїх минулих заявах, відстоювали винагороду пропорційно до згенерованих доходів.
У 2012 році француз заявив у ефірі France Info: «Ми часто говоримо про рівність зарплат. Я вважаю, що це не те, що працює у спорті. Ми єдині, хто практикує паритет у призових, хоча пропонуємо більш привабливе видовище».
У 2016 році Джокович додав: «Статистика показує, що на чоловічі тенісні матчі приходить більше глядачів. Я вважаю, що це одна з причин, чому ми маємо заробляти більше».
«Ми граємо вдвічі менше, ніж вони»
Алізе Корне, зі свого боку, висловила більш помірковану позицію, особливо щодо призових на турнірах Великого шолома: «Нормально, що нам платять як хлопцям на турнірах Великого шолома, якщо ми граємо вдвічі менше за них? Я розумію, що це їх дратує. Було б логічніше, якби нам платили стільки ж, скільки їм, на інших турнірах, де всі грають до двох виграних сетів».
Ці внутрішні розбіжності, які аж ніяк не зникають, ілюструють складність дискусії, де переплітаються економічні, спортивні та ідеологічні чинники.
ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ ДО ПОВНОЇ РІВНОСТІ
Якщо рівність призових між двома статями досі не досягнута повністю, то це, зокрема, через економічну реальність. Нині турнірні призові значною мірою залежать від спонсорів, які формують основну частину бюджету змагання.
З огляду на це обмеження, комбіновані турніри – які одночасно приймають чоловічі й жіночі змагання, як-от в Індіан-Веллсі чи Маямі – постають як перспективне рішення.
Змішані турніри як можлива відповідь
Вони дозволяють оптимізувати організаційні витрати, залучати масштабніших спонсорів і пропонувати публіці більш насичене шоу. Утім, така модель має й недоліки: зростання логістичної складності, ризик того, що жіночі матчі частіше відправлятимуть на другорядні корти або що відвідуваність центральних кортів сильно різнитиметься залежно від афіш, а головне – складність поширення цієї формули на весь календар.
Окремі турніри, які домінують у турі, зберігають управлінську автономію, але водночас підтримують розриви у призових. Між ідеалом рівності та економічними обмеженнями теніс усе ще шукає баланс.
Чоловіче домінування серед спонсорів
У сфері спонсорства чоловіки знову мають перевагу. У топ-10 найбільш оплачуваних гравців і гравчинь, за даними Sportico, лише 4 жінки. Дві перші позиції посідають Карлос Алькарас і Яннік Сіннер. З серпня 2024 по серпень 2025 року італієць заробив близько 25 мільйонів доларів завдяки спонсорам, тоді як іспанець – 36 мільйонів.
Перша жінка в рейтингу – Коко Гауфф, 3-тя, із 23 мільйонами доларів, отриманими завдяки рекламним контрактам.
ПЕРСПЕКТИВИ НА МАЙБУТНЄ
Перед обличчям цих стійких бар’єрів з’являється кілька напрямів розвитку, покликаних прискорити рух до рівності оплати. Ідея об’єднання турів ATP і WTA, про яку говорять уже багато років, знову постає як радикальне рішення: об’єднавши дві керівні структури, теніс міг би запровадити спільні стандарти винагороди й активніше об’єднувати ресурси.
Організаційна складність попри добрі наміри
Ця перспектива, хоча й амбітна, наштовхується на потужні корпоративні інтереси та значну інституційну інерцію через масштабні організаційні зміни, яких вона потребує.
Більш конкретно, експеримент із новими форматами також може змінити ситуацію: дехто пропонує уніфікувати матчі, запровадивши на турнірах Великого шолома формат до двох виграних сетів для всіх, або, навпаки, до трьох виграних із п’яти для всіх – аргумент, який поклав би край дискусії щодо тривалості гри, а отже, й щодо «робочого часу».
Але, можливо, саме зростаючий тиск з боку спонсорів та громадської думки є найефективнішим важелем. Великі бренди, які дбають про свій імідж у питаннях гендерної рівності, можуть усе частіше пов’язувати свої партнерства з конкретними зобов’язаннями щодо призових.
Паралельно соціальні мережі підсилюють кожен скандал навколо розриву в оплаті, іноді змушуючи організаторів турнірів пояснювати свої рішення. Цей подвійний тиск – економічний та репутаційний – зрештою може виявитися дієвішим за принципові промови для просування рівності у світовому тенісі.
Теніс прогресує, але шлях ще довгий
Сьогодні теніс уособлює суперечливість виду спорту, який, безперечно, є одним із піонерів у питаннях рівності, але ще не спромігся поширити свої досягнення на всю екосистему. Хоча символічні перемоги Вімблдона й Ролан-Гарроса у 2007 році чи сміливі заяви сестер Вільямс увійшли в історію, вони не повинні приховувати більш нюансовану реальність: рівність призових переважно обмежується вітриною турнірів Великого шолома, тоді як тури ATP і WTA підтримують іноді значні розриви.
Між цілком реальними економічними обмеженнями та стійкими ідеологічними опорами шлях до повної рівності обіцяє бути ще довгим. І все ж інструменти існують: посилений медійний тиск, зростання вимог з боку спонсорів, еволюція суспільних настроїв. У спортивному світі, де нерівність між чоловіками та жінками й досі кричуща, теніс має історичну нагоду показати приклад. Питання лише в тому, чи справді він буде готовий повною мірою скористатися цією можливістю.
Більше, ніж матч: нерівність оплати між жінками та чоловіками в тенісі 
Змінити тренера чи перевинайти себе: міжсезоння — час рішень 
Rafa Nadal Academy: зразок експертизи та професіоналізму для майбутніх зірок тенісу 
Кубок Девіса: між реформами, критикою та національною культурою